Разом з весною прийшла на багатостраждальну землю довгоочікувана Перемога. Сльозами радості зустріли її бійці Великої Вітчизняної, так само зустрічаємо цей день і ми, їхні нащадки. Страшно уявити, скільки довелося пережити кожному, хто воював.
Сумно бачити зараз немічних людей похилого віку, які згадують свою славну молодість, що плачуть, про загиблих товаришів. Розумієш, яке коротке і вразливе людське життя і як все-таки багато може зробити людина – віддати своє життя в ім’я щастя інших. Ми не маємо права забувати їх, ветеранів, які відстояли свободу і незалежність у роки лихоліття. Але не тільки пам’ятати, а бути гідними їх подвигу, не допустити повторення, вже сучасної, війни.
Ніхто не забутий; На попіл ніхто не згорів: Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть. І доки є пам'ять в людей і живуть матері, Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
їх прийняла війна, лишивши списки загиблих у праведнім бою, застигли в тузі обеліски, в гранітнім каміннім строю.
Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку, Тих, хто повернувся і поліг в боях. І вклонімось всі ми низько до землі їм, Квітами устелим їх тернистий шлях.
